Учні та вчителі Берегівської гімназії здійснили захоплюючу пізнавальну подорож у старовинне місто Белз, чарівний куточок нашої історії, де кожен камінь дихає минулим. Маленьке містечко Белз сьогодні є одним з найменших міст в Україні і налічує близько двох тисяч мешканців. А колись Белз був одним із найзначущих міст нашої держави - столицею Белзького князівства, а пізніше і воєводства у складі Польської Корони. Перші укріплення у Белзі побудував князь Володимир близько 981 року. Тоді місту надавалося велике значення в системі фортець західних кордонів Русі. Через Белз проходили торговельні шляхи з Польщі на Київ та до Візантії. Перша письмова згадка про Белз відноситься до 1030 року. Згідно з «Повістю временних літ», у цьому році місто у поляків відвоював Ярослав Мудрий. У 1170 році Белз стає столицею однойменного князівства. У 1207–1211 роках у Белзі княжив Василько Романович, а з 1234 року Белзьке князівство переходить до володінь Данила Галицького. Наступними князями були представники династії Романовичів, Лев Данилович і Юрій Львович. У 1340 році Белз потрапляє під владу Литви, але вже у 1349 році разом з іншими волинськими містами був здобутий польським королем Казимиром ІІІ Великим. Наступного року місто знову опинилося під владою литовських князів. До того, як Польська Корона остаточно підпорядкує собі землі навколо Белза, мине ще понад сто років, протягом яких місто витримало не одну облогу. Так, у лютому 1351 року Казимир ІІІ, заручившись підтримкою угорського короля Людвіка І Великого та благословенням Папи Римського, виступив проти Белза, але обидва королі зазнали поразки від його захисників. З часом Белз поступово втрачає політичну й адміністративну значущість і перетворюється на невелике торгово-промислове містечко. У 1648 році, під час повстання Богдана Хмельницького, Белз був оточений козацьким військом, яке взяло з міста викуп. У 1704 році під час Північної війни місто було зруйноване шведським військом. Після першого поділу Речі Посполитої 1772 року Белз став частиною монархії Габсбургів. Белз і надалі залишався традиційним галицьким містечком, якби в його історії не з’явився видатний духовний лідер юдейської громади. У 1831 році в місто прибув Соломон Роках — засновник белзької династії рабинів-хасидів, що виводила свій родовід від царя Давида. Рабин Соломон Роках створив у Белзі особливий уклад життя юдейської громади. Йому приписували дар зцілення, і слава про нього швидко поширилася далеко за межі Галичини, Волині та Буковини. Белз став місцем паломництва. За його ініціативою у Белзі було збудовано величну синагогу та бет-мідраш (будинок мудрості). Велика Белзька синагога стала символом духовного життя юдеїв Східної Європи і упродовж багатьох років була священним центром. Існувало повір’я, що саме до цієї синагоги має зійти месія, щоби врятувати свій народ. Соломон Роках помер у 1855 році та був похований на белзькому окопиську у невеликій мурованій каплиці. Щороку Белз відвідують близько 10 тисяч прочан. Велику Белзьку синагогу відбудували в Єрусалимі та відкрили у 2000 році. Нині Синагога Хасидут Белз — найбільша в Ізраїлі. Історія Белза пов’язана й з Ченстоховською іконою Божої Матері, яку у 1377 році князь Владислав Опольський вивіз звідси до Ченстохови. Згідно з легендою, ікона була написана святим Лукою Євангелістом у Єрусалимі, а до України потрапила завдяки Кирилу і Мефодію. Найвідоміше чудо, пов’язане з нею, сталося під час облоги Белза монголо-татарами: одна зі стріл поранила лик Богородиці, з нього потекла кров, а на ворогів зійшла темрява, що спричинила паніку та втечу нападників. На іконі й досі видно трикутну позначку від тієї стріли. Історико-культурна спадщина Белза представлена численними пам’ятками археології, архітектури та релігійного мистецтва. На Замочку простежуються залишки городища княжої доби X–XIII ст.; у XIV–XVIII ст. тут стояв воєводський замок. В урочищах Клименщина, Монастирище та Трійця знайдено сліди давніх монастирів. Збереглися фрагменти потужних земляних укріплень XVII ст. Про активне життя белзьких юдеїв нагадують молитовний будинок «Ішре Лев», окописько з мацевами та міква. Серед найдавніших українських дерев’яних сакральних споруд — церква Святої Параскеви. Окремою загадкою залишається мурована шестигранна вежа-каплиця. Значну цінність мають монастирські комплекси отців-домініканів і сестер-домініканок, а також церква Святого Миколая. Після Белза учасники подорожі відвідали місто Жовква. Жовква — місто на Львівщині, засноване наприкінці XVI століття видатним полководцем і державним діячем Станіславом Жолкевським. Місто було задумане як ідеальне ренесансне місто-фортеця — із продуманою забудовою, оборонними мурами, ринковою площею та регулярними вулицями. Після Жолкевських місто перейшло до роду Собеських, серед яких найвідоміший Ян ІІІ Собеський, король Речі Посполитої та переможець битви під Віднем 1683 року. У його часи Жовква перетворилася на один із культурних та політичних центрів Європи: тут функціонував королівський двір, працювали художники, архітектори, майстри зброярства та ремісники. У XVIII–XIX ст. місто зберегло свій історичний образ і стало важливим осередком торгівлі та культури. Сьогодні Жовква входить до списку історичних міст України та є частиною претензії на включення до Світової спадщини ЮНЕСКО. Подорож подарувала учасникам нові враження, глибші знання з історії України та відчуття дотику до великого минулого нашого народу.